Сьoгoдні нaрoдився Йoсип Сліпий — визнaчний цeркoвний тa нaукoвий діяч.

Творче світу,

 Спасителю мій,

Поможи Батьківщині моїй,

Дай їй силу кайдани зламати,

Що скували її супостати.

Україно, Вітчизно моя!

Все, що маю, даю тобі я,

І майно, і знання, і всі сили,

Щоб тобі на добро послужили.

Щоб ти стала міцна, як давно,

Щоб твій нарід з’єднався в одно

У братерській любові та згоді —     Лиш тоді стане сила в народі. 

     Без знання минулого не може бути майбутнього. Ця істина відноситься як до кожної людини на сімейному, родинному рівні, так і до народу взагалі. Так само як долі окремо взятої людини складаються у історію родини, так само вони витворюють історію нації і далі, - всесвітню історію. Йосип Сліпий був главою церкви - мучениці, якої довгі роки офіційно не існувало, але, тим не менше вона жила й існувала. Життя Блаженнішого Йосифа Сліпого можна поділити на 4 етапи: підготовка, пастирська діяльність в Україні, переслідування, несподіване звільнення і діяльність у діаспорі.Кардинал Сліпий народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість на Тернопільщині, а відійшов по вічну нагороду 7 вересня 1984 року в Римі, і між цими двома датами вписана драма його життя, яке мало тільки одну мету – вірність Христові навіть і на болючому шляху на Голготу.

Недаремно його життєвим кличем був вираз: «Через терні до зірок», адже в обороні своєї Церкви й народу він не вагався піти тернистим шляхом. 

15 лютого - вшанування учасників бойових дій

Прощається мати із сином…

Прощаються гори й долини,

І більшого горя немає –

Як жити тепер без дитини?

Лиш чорна хустина.

Німа домовина…

«Прости» – ледь шепоче вустами.

Лиш чорна хустина – то туга за сином.

Заплакало небо дощами… 

 (Є. Сохацька)

  АФГАНІСТАН…  Для тисяч українських родин воно назавжди стало грізним знаменням біди, символом невгамовних душевних мук і невтішного горя. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів. У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика… Не відболить це горе, не виплачеться  на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України. Вони б були добрими майстрами, вчителями, лікарями, юристами, науковцями… Але чужа війна відібрала у них таку можливість.. .Не повернулися вони додому…

15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Сьогодні ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим, хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати. Ця війна тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.

Усі ми прагнемо любові...

День Святого Валентина ще називають Днем усіх закоханих.
Це свято романтики, кохання та ніжності. У цей день прийнято дарувати коханим і дорогим людям квіти, цукерки, повітряні кульки та інші приємні подарунки.Невід'ємний атрибут свята – «валентинка» – невелика листівка із зізнанням у коханні. 
Історія походження Дня Святого Валентина пов'язана із легендами.

Відповідно до однієї з них, у 269 році римський імператор Клавдій II прагнув завоювати світ, але для здійснення цього задуму армії не вистачало воїнів. Правитель був упевнений в тому, що всьому виною сімейне життя, на яке солдати витрачають багато часу. Клавдій ІІ видав указ про заборону одруження під час військової служби. Всупереч указу молодий священик Валентин нібито таємно вінчав закоханих. Коли імператор дізнався про це, то засудив Валентина до смертної кари.

Коли Валентин сидів у в'язниці і чекав на виконання вироку, він нібито закохався у сліпу дочку тюремника Юлію і зцілив її. Перед стратою він залишив їй прощальне послання і підписався як «Твій Валентин». Саме з цим моментом пов'язують і появу Дня всіх закоханих, і звичай дарувати валентинки.

За непокору правителю священику відрубали голову, а пізніше Валентин був канонізований католицькою церквою. Через дві сотні років, у 496 році папа римський Геласій I оголосив 14 лютого Днем святого Валентина.Якщо вірити іншій легенді, то День Святого Валентина виник як пам'ять про римського патриція Валентина, який був таємним християнином і звертав у нову віру своїх слуг. Після того, як він провів обряд вінчання для двох із них, всі троє були затримані вартою. Як представник вищого класу, Валентин міг уникнути кари, але його слуги такого привілею не мали.

Бажаючи хоч якось підбадьорити приречених молодят, Валентин пише для них послання у вигляді червоних сердець, що символізують християнську любов. Ці листи бранцям повинна була передати сліпа дівчинка, але несподівано для всіх Валентин переконав варту відпустити слуг взамін на власне життя. За лічені хвилини до смерті Валентин передав незрячій дівчині свій останній лист, освячений добротою і вірою. Після цього дівчина прозріла і стала дуже гарною.

Достовірно ні про першого, ні про другого Валентина нічого не відомо. Кого саме з мучеників на ім'я Валентин було зараховано до лику святих, сказати точно вже неможливо. Однак легенди про Святого Валентина живуть в думках і серцях людей вже декілька століть, а свято всіх закоханих дарує моменти щастя і допомагає відкривати справжні почуття.

Інформація із сайту:http://nv.ua/ukr/style/life/pid-pritsilom

Це романтичне свято надихнуло працівників бібліотеки на створення романтичної атмосфери. 

"Урок-мандрівка "Читай журнали і газети! Та подолай усі тенета!"

 7 лютого в бібліотеку завітали учні 3 класу на цікавий захід який організувала бібліотекар  Лобода С.,

 вона розповіла дітям про те, що кожного дня, в будь-яку погоду, в будь-яку пору року в усі будинки, бібліотеки, кіоски приходять свіжі газети та журнали, тобто періодичні видання. З них ми дізнаємось про новини та події, які відбуваються  в нашому місті,  державі та в усьому світі.

У цікавій бесіді маленькі читачі пройшли довгий шлях створення кожного періодичного видання, говорили, що  у кожної  газети та журналу є свої кореспонденти, які уважно слідкують за життям і про саме цікаве повідомляють до редакції. Також дізналися про те, як багато людей приймають участь в виданні газет та журналів - кореспонденти, редактори, художники, друкарі, складальники та інші люди. Діти розповідали про журнали та газети які є у них дома, переглянули виставку періодичних видань в бібліотеці.

«Вшануй хвилиною мовчання, Вкраїно, тих, що полягли»

"Чужинче, йди і Україні
Скажи, що звершився наказ.
Хай не сумує! На руїні
Збудуємо нові твердині
І в бій підемо другий раз!

Скажи, що шлях покажуть Крути,
Що замість терня — ореол,
Що Україні вічно бути,
Про Україну всім почути,
Бо світу це новий престол!

Володимир Янів „Бій під Крутами”