середа, 24 травня 2017 р.

Я рідний край та мову солов’їну У вишивку свою вплела, в нитки. Я прославляю рідну Україну, Яскраві вишиваючи квітки.

 Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. От і сьогодні, уже в 21 столітті, народна традиція не зникає, а набирає обертів, популярності, стає актуальною і підсилюється сучасними формами одягу, новими узорами, взятими людьми все з тої живої Землі-матінки, з рідної природи. Народу дуже близькі і дорогі давні традиції.
І коли все це вишите власними руками з любов’ю і добром, то в домі панує затишок, любов, хороша і благодатна аура. Та й сорочка-вишиванка сьогодні стала модною, її вдягають на свято і в будень, від малих дітей до людей поважного віку. А вишивана сорочка була, є і буде оберегом для кожного з нас, адже в ній – тепло рук рідної нам людини, в її орнаменті не просто хрестики, а символи, що оберігають нас, в ній – сила, тепло, життя.
 Вишиванням споконвіку займалися жінки, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям. 






вівторок, 16 травня 2017 р.

Брати Капранови в Бучачі!


 Українські письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі засновники видавництва «Зелений пес», відомі в Україні як Брати Капранови завітали у рамках свого туру  до районної  книгозбірні, де презентували новий роман «Забудь-річка». 
Розпочали свою розмову гості з презентації. Вони відзначили, що на написання роману їх надихнули історії їхніх дідів - один з них воював в Червоній армії під час Другої світової війни, а інший був «ворогом народу» і перебував у сталінських таборах. Назва роману походить від давнього язичницького символу – «Забудь-річки», що розділяє світ живих та світ мертвих. Саме така Забудь-річка протікає між поколіннями у кожній українській родині. Над написанням роману письменники працювали чотири роки. Щоб висвітлити правдиві історичні події тих часів, авторам довелося перечитати мемуари із спогадами учасників Другої світової війни, а також відвідати ті місця, про які згадують у творі.
 На завершення зустрічі письменники розповіли про свої творчі плани на майбутнє, а також відповіли на численні запитання присутніх. Всі бажаючі могли придбати книги з автографом. 

Матінко рідна, сонечко ясне! Ти в цілім світі для мене найкраща!

 Мати... Матуся... Ненька... З цим словом у нас асоціюється все добре, щире. Це людина, перед якою ми будемо завжди в боргу, будемо завжди цілувати їй руки, які пестили нас у дитинстві, чия душа завжди іде з нами по життю, підтримує нас у години радості і смутку. Місяць травень — це ще й  місяць Небесної Матері Діви Марії, яка для нашого народу є особливо шанованоюІ  Це свято Божої Матері, матері  України і нашої земної матері, яка дала нам життя. Адже саме вони є тими чистими джерелами, з котрих людина живиться від першого свого подиху на цьому світі до останніх днів життя.

Вперше в Україні, в Галичині, це свято відзначалося в 1929 році. У цей день люди в національному одязі йшли зранку до церкви на богослужіння, а пізніше тисячі дітей під звуки музики, з квітами в руках йшли вулицями міст і сіл до місця, де відбувалося свято. Після 1939 року День Матері було заборонене.  З 1990 року Свято матері повернулося в Україну і святкується у другу неділю травня. До цього свята в бібліотеці облаштовано книжкову виставку. 

пʼятниця, 12 травня 2017 р.

Ми казки всі добре знаєм, залюбки їх всі читаєм!



Казка - це світ чарівний та незнаний,
Казка - це диво, сповнене краси.
Поринуть в казку — це ж бо так цікаво.
Це справді свято - радість для душі.

Казка з’явилася вона в сиву давнину, а живе й по нині. Казку люблять всі: і дорослі, і діти. Бо вона вчить, виховує, допомагає стати сильними, красивими душею, добрими. На зустріч з казкою до книгозбірні завітали учні першого класу Бучацької початкової школи №1 І-ІІ ст.

пʼятниця, 5 травня 2017 р.

У Європі буяє весна, Зустрічаючи День Перемоги. Ветеранам ще сниться війна І жорстокі воєнні дороги...

Подвиг героїв – переможців у  другій світовій  війні непідвладний часу, як й наша щира та безмежна вдячність їм – людям, які виявили нездоланну мужність та незламність духу в боях за рідну землю. Велика ціна цієї перемоги… Мільйони загиблих, мільйони поранених, а скільки ще загинули  від тяжких ран в повоєнні роки,  мільйони зламаних людських доль…
Осколки тих страшних подій й досі – протягом десятиріч ранять душі й серця нашого народу, а події тієї  жахливої війни назавжди залишились незагоєною раною для теперішніх  поколінь, болючим шрамом нашої пам’яті.

    Ми щиро вдячні ветеранам за  невичерпну силу духу, за прояви незбагненної мужності, свідому самопожертву заради життя на землі та пишаємось їх подвигами.
   Події тих страшних днів не повинні згаснути в пам’яті народу, то ж  вшануймо  героїв  які віддали життя заради нашого майбутнього, низько схиляємо голови.




 Могутньою силою слова та  інформації  стараємось донести  до умів та сердець відвідувачів нашої книгозбірні  величний подвиг українського народу у другій світовій  війні.
До уваги відвідувачів бібліотеки книжкова виставка «Пам'ять загиблим-шана живим».




Ми сердечно вітаємо вас,
Ветерани війни світової!
Ви Європу творили для нас
З мирним небом над головою.
         М.  Рильський 

Глибока криниця таланту Мар'яна Крушельницького

     В цьому році виповнилося 120 років від дня народження видатного українського актора і режисера, учня Леся Курбаса – Маряна Михайловича Крушельницького.
    Його життєвий і творчий шлях припав на складний період в історії України, розвитку її духовності, зокрема новаторських мистецьких пошуків.
Мар’ян Крушельницький народився 18 квітня 1897 р. в с. Пилява  Бучацького району. Дитячі роки минули у с. Глещаві, де його батько був дяком. Батько відвідував аматорський гурток і заохочував до цього сина. Хлопець любив співати у церковному хорі.
    Сценічну діяльність М. Крушельницький розпочав 1915 р. в українській трупі “Тернопільські Театральні Вечори” під режисурою М. Бенцаля. В 1918 р. він – один із організаторів “Нового Львівського театру”. На базі цього колективу і групи акторів “Молодого Театру” був створений у Вінниці український драматичний театр ім. І. Франка, який очолив Г. Юра. Подальша діяльність М. Крушельницького пов’язана з Львівським українськими театром товариства “Руська Бесіда”. В той же період (1921 – 1924) він навчався на філософському факультеті Львівського, а потім Празького університетів. З 1924 по 1933 р., М. Крушельницький – актор, а з 1933 по 1952 р. – художній керівник Харківського українського драматичного театру ім. Т. Шевченка (до 1934 р. носив назву “Березіль”). З 1952 р. – актор і режисер, а з 1954 р. – головний режисер Київського державного академічного українського драматичного театру ім. І. Франка.Кращі  режисерські роботи Крушельницького: “Дай серцю волю, заведе в неволю” М. Кропивницького, “Гроза” О. Островського, “Євгенія Гранде” О. Бальзака, “Мартин Боруля” І. Карпенка-Карого, “Єгор Буличов” М. Горького, “Ярослав Мудрий” І. Кочерги, “Змова приречених” М. Вірти, “Персональна справа”О. Штейна, опера “Богдан Хмельницький” К. Данькевича.
   Свій багатогранний талант Мар’ян Крушельницький виявив також у кіно, зігравши роль Жана (“Ягідка кохання”), Андрія Волина (“Кривавий світанок”), Омелька (“Мартин Боруля”), Тарабанова (“Суєта”).
Помер Мар’ян Крушельницький 5 квітня 1963 р. в Києві, похований на Байковому цвинтарі.