вівторок, 25 лютого 2020 р.


 Незабутня пора дитинства, коли світ уперше розкриває свої таємниці, коли захоплює все. Саме дитячі враження найглибше закарбовуються у свідомості. Тому так важливо, щоб дитинство було сповнене красою, розумно спрямоване до усвідомлення правди, спра­ведливості, зігріте ласкавим словом, збагачене піснею, музикою. Ди­тинство Лесі  Українки проминуло саме в таких благодатних умовах. У чотири роки вона навчилася читати, в п'ять - грати на роялі, у вісім - писала вірші. Тихе мамине слово, виколисане в колисці, освітило любов’ю Лесину душу – почув його цілий світ. Дитячим серцем 9-річної дівчинки Леся вже у першому своєму вірші мовила рідній Україні про любов. В сім’ї панувало художнє слово. Перекладали, писали твори, переказували історії, записували пісні, звичаї, декламували, дуже часто читали вголос. І весь час — книги, книги, книги. Улюбленими творами її були  українські казки, прислів’я, приказки, загадки, веснянки. Надзвичайно обдарована від природи, Леся вся була складена із суцільних захоплень. Самостійно вивчила 11 мов, в тому числі латину і грецьку, любила історію, музику, любила вишивати, малювати. Ще одне захоплення Лесі – народні пісні. Вона безмежно кохалася в них, шанувала історичне минуле свого народу. Леся не лише писала вірші, а й створювала нові слова — їй маємо завдячити існуванням слів «промінь», «напровесні», а її мати, письменниця Олена Пчілка ввела в лексикон українців інше знайоме нам нині слово — «мистецтво».
До прийдешніх поколінь Леся Українка  промовлятиме словами патріотки, мужньої маленької дівчинки, борця за щасливе майбутнє України. ЇЇ творчість завжди хвилюватиме наші серця.
Ні, я хочу скрізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!



Немає коментарів:

Дописати коментар